Чисте поле, мінімальні підживлення та повна лінія захисту – так сьогодні працюють у ПАТ ім. Т. Г. Шевченка в Покровському районі Донецької області. Бо, як відзначає агроном-технолог і заступник директора по рослинництву господарства Сергій Севастьянов, землю не обдуриш: якщо дати слабину у захисті, врожай миттю стане жертвою бур’янів, хвороб і шкідників. А тому тут постійно коригують технології та шукають кращі шляхи фінансування агровиробництва.
Коли Сергій Севастьянов після насиченої кар’єри вийшов на пенсію, його у ПАТ ім. Т. Г. Шевченка запросили допомогти налагодити всі процеси. Планував пропрацювати рік, та, оскільки любить свою роботу, затримався тут на 5 років. Каже, поїздити по полях для нього – як свято.
«Коли я прийшов у це господарство, фінансова ситуація тут була складна, був великий плин кадрів, – згадує фахівець. – Саме тоді, щоб забезпечити посівну, ми вперше скористалися товарним кредитуванням від Ukravit. Взяли добрива, насіння засоби захисту рослин. До цього справи з продуктами вітчизняного виробника ніколи не мав і, зізнаюся, був приємно здивований співвідношенням «ціна – якість». Того сезону ми отримали щедрий врожай і своєчасно розрахувалися по кредиту. Тепер, оглядаючись назад, впевнений, що, якби не допомога Ukravit, ПАТ ім. Т. Г. Шевченка зараз просто б не існувало: його б поглинули більші агрофірми».
Історія господарства розпочалася ще у 1958 році. Після здобуття Україною Незалежності воно продовжило функціонувати в новій формі власності. З того часу й по сьогодні його очолює Віктор Батицький, людина, яка користується повагою в регіоні. Саме він і запросив Сергія Севастьянова до співпраці.
Сьогодні через воєнні дії спектр вирощуваних культур обмежений: це пшениця і соняшник. Восени, якщо все буде добре, планують додати озимий ріпак. Супутні напрямки господарювання, які були колись, скоротили, оскільки живуть, за їх власними словами, буквально на пороховій діжці – лінія фронту проходить у 40 км від господарства. Не рідкість прильоти та руйнування інфраструктури, яку постійно відбудовують – інакше працювати буде неможливо. Добре, що мають власні склади, – можуть зберігати збіжжя до кращої ціни, бо рентабельність агровиробництва сьогодні мінімальна: якщо раніше тонна соняшника вартувала до 20 тис. грн, то зараз – максимум 8-10 тис. грн.
З початком війни, згадує Сергій, почалася масова евакуація з Луганської та частини Донецької областей, машини їхали вглиб країни колонами. Люди в них крутили пальцем біля скроні, коли працівники господарства йшли їм назустріч на техніці, щоб підгодувати пшеницю. Так є й донині: попри підвищення цін на ресурси, низьку вартість врожаю та боротьбу за кожен міліметр вологи, продовжують працювати. Коригують системи живлення, зменшуючи ґрунтове застосування мінеральних добрив і збільшуючи кількість позакореневих підживлень та застосування мікродобрив. А от захист закривають на 100%, щоб не втрачати врожайність.
«Для забезпечення цієї посівної кампанії скористалися наданням виробничих ресурсів від Ukravit із відтермінуванням платежу, що реалізується за підтримки Програми USAID – АГРО, – розповідає Сергій Севастьянов. – По-перше, умови вигідні, по-друге, коли прийде пора сплачувати кошти, вже виросте новий врожай. Участь у процесах оформлення брали мінімально, а препарати отримали максимально швидко. Крім того, оцінили й переваги співпраці за Програмою: розширений агрономічний супровід та знижки на дослідження Ukravit Institute. Представники компанії завжди на зв’язку й регулярно приїздять до нас у господарство, в той час як менеджери інших компаній навіть близько бояться підходити через наближеність лінії фронту».
Окремо Сергій відзначає переваги роботи з вітчизняним виробником ЗЗР. Каже, багато хто не приймає його позицію, наводячи такий приклад: ти ж не їздиш на українському авто, а купуєш іноземне?.. Й не розуміють, що український продукт – це і якість, і перевага в ціні, і підтримка вітчизняного виробника. Каже, неодноразово рятували антистресантами компанії посіви, які «попалили» продуктами іноземних виробників. Крім того, сам він багато разів відвідував виробництво та лабораторний комплекс Ukravit і бачив процес створення препаратів від кришки та каністри до кінцевого продукту на власні очі.
Попри війну та складні обставини у ПАТ ім. Т. Г. Шевченка не припиняють розвиток. Ще до повномасштабного вторгнення тут сіяли демополя, і від цієї практики сьогодні не відмовляються: кажуть, вже розбили на цей сезон демоділянки під насіння українських і зарубіжних виробників. Таким чином в господарстві обирають гібриди, які максимально підходять до ареалу вирощування, здатні протистояти всім примхам природі і можуть дати в умовах зони ризикованого землеробства максимальний врожай.
По завершенні війни планують збільшити земельний банк і розширити парк техніки для його обробітку. А також вдосконалити сівозміну, аби соняшник повертався на одне й те саме місце хоча б на 4-й рік. Крім того, збирають уламки ракет, що потрапили на територію господарства, щоб у мирний час відкрити тут музей.
Всім аграріям України Сергій Севастьянов радить вірити в краще, наполегливо працювати і любити землю. Бо тільки так, на його думку, можна подолати виклики цих бентежних часів.